•  Індекс • Новини із Польщі  • Історія Польського Дому  •  Польські сторінки в Інтернет • Католицькі свята  •  Фотогалерея  •  Архів   •   Контакти

Архипастырское послание на пороге Великого Поста 2007 г.

(Прочесть в воскресенье 18 февраля, перед Пепельной Средой)

В ближайшую среду с обрядом посыпания наших голов освященным пеплом мы войдем в литургический период Великого Поста. Это время важно для всех: для детей, молодежи и взрослых. Это время особенной встречи с Милосердным Христом, который склоняется над человеческим сердцем и говорит: «Прощаются тебе грехи».

Когда наша внутренность будет свободна от вины, ее наполнит тайна Тела и Крови Христа – источник огромной духовной энергии. В это благодатное время мы призваны к тому, чтобы открыться Божьему Милосердию и пасхальному дару Евхаристии. Именно в этом заключается план нашей жизни на Великий Пост.

Это великопостное послание пронизано важным для меня, вашего Архипастыря, событием моей жизни: пятьдесят лет назад, 24 февраля 1957 года, в Кракове, я был рукоположен во священники и силой этого таинства стал слугой Божьих тайн, чтобы делиться тем, что Христос оставил здесь на земле благодаря Своей жизни, Своим страданиям, смерти и воскресению.

Нас рукоположили в начале Великого Поста, чтобы мы могли пойти со служением святой исповеди туда, где особенно не хватало священников, чтобы могли передавать благодать милосердия и дар Евхаристии.

Итак, накануне первого воскресенья Великого Поста я буду праздновать свой «золотой юбилей священства». Пишу вам об этом, чтобы вы окружили меня своей молитвой. Хочу также поделиться с вами несколькими мыслями на тему священства, этой наибольшей благодати моей жизни.

Осознавая, что священник – это соработник Христа и что он призван нести другим Его присутствие, я провёл тот Великий Пост особенно интенсивно между конфессионалом и Евхаристическим Столом, служа таинством милосердия и уделяя святое Причастие.

Возвращаюсь в памяти к прошлому. С самого детства я знал, что Бог призывает меня к служению при алтаре. Благодарю Бога, что дал мне такую благодать, что дал мне глубоко верующих, уважаемых и простых родителей, для которых Бог был самым важным в жизни. Я смотрел на их жизнь, их служение и посвящение и читал, «как в открытой книге», проявление Божьей любви и доброты. Также пример моих пятерых старших братьев и сестёр имел положительное влияние на меня, самого младшего, а семейный круг и близкое соседство католического храма стали благоприятной средой для того, чтобы услышать глас Божий.

Всегда с волнением возвращаюсь в мыслях к родному дому на Тернопольщине, которого фактически уже не существует, и к храму, где меня крестили. В нём в нынешнее время расположена греко-католическая церковь. Помню военные события с первого дня до 9 мая 1945 года. Они надолго оставили в моей психике синдром страха не только от вторжений с запада или востока, но и от угрозы вооруженных нападений местных националистов. Хочу вспомнить священников, которых я встретил в военное время, беженцев со Шлёнска. Особенно тепло я споминаю отца Винцентия, францисканца, который смог пробудить в мальчике любовь к художественному творчеству, к красоте природы, жизни, развил во мне увлечение музыкой. Именно его личность повлияла на последующее моё вступление во францисканский Орден после репатриации в Польшу в ее послевоенных границах. Богословское и филологическое образование я получил в Кракове. Но настоящая школа священнической жизни началась позже, после всех экзаменов.

Когда я смотрю на свой священнический путь, отчётливо вижу, как Бог запланировал и вел каждый его этап. В каждом из мест, где мне пришлось работать как священнику, свыше 30 лет в Польше и почти 20 лет в Украине, я старался любить Христа, служить Его народу, жить согласно Евангелию. Всегда чувствую сожаление, что не делаю этого достаточно хорошо. Сегодня я уверен, что если бы Иисус раздал эти дары другим, они наверняка воспользовались бы ими лучше.

Есть лишь один наивысший Священник, Господь наш Иисус Христос, а мы принимаем участие в Его священстве и не всегда являемся прозрачным отражением Его любви, знаком того, что Бог любит людей. Часто затеняем собой лик Иисуса. Церковь состоит из людей, привносящих в неё нищету, слабости, беспорядок, проступки. Этим всем мы заслоняем собой Господа.

Празднуя 50-летие священства, чувствую безграничное желание выразить благодарность тем, кого я встретил на своём пути монашеской и священнической жизни, тем, которые позволили и помогли мне стать таким, какой я есть, или, по крайней мере, уберегли, чтобы я не стал хуже. Отдаю себе отчет в том, что мое священство связано с целыми километрами розария в моем намерении и часами молитв. Чувствую эту молитвенную поддержку и по отношению к тем, которые меня окружают ею, испытываю особенную благодарность и благодарную память.

По случаю моего юбилея священства хотел бы, чтобы верные все более понимали Тайну священства и любили священство своих пастырей. Обращаюсь к вам с убедительной просьбой: молитесь о призваниях к священству и о святости семей, сильных в Боге. Особенно прошу о такой молитве больных и пожилых людей. Ваша молитва и жертва, приносимая в страдании, – это ваше важное призвание в Церкви.

Приближающийся Великий Пост – это время обращения к Богу всем сердцем. Приглашаю вас принимать участие в реколлекциях, в Богослужениях, молебнах, напоминающих Страсти Христовы, к искренней исповеди. Пусть никто не останется за границами Божьего милосердия и вне сферы тайны пресвятого присутствия нашего Господа в Евхаристии. Тогда расширится для нас поле надежды, прояснятся наши лица и заострится зрение сердца.

Христу, Господу времени, и заступничеству Его Скорбящей Матери, Покровительнице священников, доверяю это наше великопостное задание, поручаю настоящее и будущее нашей епархиальной Церкви, которая разделяет надежды и боль человечества, чтобы Божья доброта озарила нас радостью Воскресения. Хочу напомнить слова из Откровения св. Иоанна, которые я выбрал как девиз моего епископского служения: «Будут вести брань с Агнцем, и Агнец победит их; ибо Он есть Господь господствующих и Царь царей, и те, которые с Ним, суть званые и избранные и верные» (Откр 17,14). Призвание и избрание – это благодать и Божий дар; а нашим ответом Богу должна стать верность.

Юбилейную Святую Мессу буду праздновать 24 февраля 2007 года, в конкафедральном Храме в Запорожье в 12.00.
В воскресенье 25 февраля прошу отправить Святую Мессу в храмах и часовнях в намерении всех нас священников, работающих в диоцезе.

 С молитвой и благословением

? Станислав Падевский,
епископ Харьковско-Запорожский

Архіпастирський лист Єпископа Харківсько-Запорізького на порозі Великого Посту 2007 р.tc "Архіпастирський лист Єпископа Харківсько-Запорізького
на порозі Великого Посту 2007 р."

(Прочитати в неділю 18 лютого – перед Попільною Середою)

В найближчу середу з обрядом посипання наших голів освяченим попелом ввійдемо в літургійний період Великого Посту. Це важливий час для всіх: для дітей, молоді і дорослих, час особливої зустрічі з Милосердним Христом, який схиляється над людським серцем кажучи: «Відпускаються тобі гріхи».

Коли наша сутність буде звільнена від провини, наповнить  її таємниця Тіла і Крові Христа – джерело великої духовної енергії. В цей благодатний час ми покликані відкритися на Боже милосердя і на пасхальний дар Євхаристії. Це і становить програму нашого життя на Великий Піст.

Це великопісне послання пронизує важлива і значна для мене, вашого Архіпастиря, подія мого життя: п’ятдесят років тому, 24 лютого 1957 року, в Кракові, я отримав священицьке висвячення і міццю цього таїнства став слугою Божих таємниць, щоб ділитися тим, що Христос залишив тут на землі завдяки Своєму життю, Своїм стражданням, смерті і воскресінню.

Нас висвятили на початку Великого Посту, щоб можна було послати для служіння святою сповіддю в місцевостях, де відчутно бракувало священиків, послати для передання благодаті милосердя і дару Євхаристії.

Отже в переддень першої неділі Великого Посту я буду святкувати мій “золотий ювілей священства”. Пишу вам про це, щоб ви оточили мене своєю молитвою. Бажаю також переказати вам кілька думок на тему священства, цієї найбільшої благодаті мого життя.

Свідомий того, що священик є співпрацівником Христа і  має нести з собою Його присутність іншим, – той Великий Піст особливо інтенсивно, як пам’ятаю, пройшов для мене між конфесіоналом та Євхаристійним Столом в служінні таїн­ством милосердя та розділенні святого причастя.

Згадую своє минуле. Вже з дитинства я знав, що Бог кличе мене до служби біля вівтаря. Дякую Богові за те, що дав мені цю благодать, що дав мені таких віруючих, шанованих і простих батьків, для котрих Бог був найважливішим за все. Я дивився на їхнє життя і читав, “як у розкритій книзі”, в їхній поведінці, служінні і посвяченні прояв Божої любові і доброти. Приклад п’ятьох старших братів і сестер також мав позитивний вплив на мене, наймолодшого, а родинне коло і близьке сусідство костьолу сприяло тому, щоб почути Божий голос.

Завжди зі зворушенням повертаюсь думкою до родинного дому на Тернопільщині, який фактично вже не існує, і до костьолу, де я був охрещений. У ньому тепер міститься греко-католицька церква. Пам’ятаю воєнні події від перших днів аж до 9 травня 1945 року, які на довгий час залишили в психіці синдром страху, не тільки від агресії з заходу і сходу, але й від загрози збройних нападів місцевих націоналістів. Хочу згадати священиків, яких я зустрів під час війни, котрі, найчастіше  були біженцями зі Щльонська. Особливо згадую отця Вінцентія, францисканця, котрий був спроможний розбудити в хлопчику любов до краси художньої творчості, природи, життя, розвинути замилування музикою. Його особистість відіграла велику роль в моєму рішенні про пізніший вступ до францисканського Ордену вже після репатріації до Польщі в післявоєнних кордонах. Богословську та філологічну освіту я здобув у Кракові. Але правдива школа священицького життя почалася пізніше, після всіх екзаменів.

Коли я сьогодні дивлюсь на свій священицький шлях, виразно бачу, як кожний його етап був запланований і здійснений Богом. В кожній з місцевостей, де я працював як священик, понад 30 років у Польщі і майже 20 років в Україні, я намагався любити Христа, служити Його народові, жити згідно з Євангелієм. Завжди відчуваю смуток, що не роблю все достатньо добре. Сьогодні я впевнений, що якби Ісус роздав ці дари іншим, певно, їх би використали краще.

Один є найвищий Священик – Господь наш Ісус Христос, а ми маємо участь в Його священстві і не завжди ми є прозорим продовженням  Його любові, знаком того, що Бог любить людей. Часто затіняємо собою обличчя Ісуса. Церква збудована з людей, які вносять в неї злидні, слабкості, безладдя і провини. Цим усім ми заступаємо собою Господа.

Святкуючи 50-річчя священства відчуваю безмірну потребу висловити вдячність усім, кого я зустрів на шляху чернечого і священицького життя, хто допоміг мені і посприяв, щоб я був тим, ким я є, або принаймні зберегли мене, щоб я не став гіршим, ніж є. Я свідомий того, що моє священство має зв’язок з цілими кілометрами розарію в моєму намірі та годинами молитов. Відчуваю цю молитовну підтримку і стосовно тих, які мене оточують нею, відчуваю особливу вдячність.

З нагоди мого ювілею священства хочу, щоб всі вірні більше розуміли Тайну священства і любили священство своїх душпастирів. Звертаюсь до вас зі щирим проханням: моліться про покликання до священства і про святі родини, міцні Богом. Прошу про цю молитву особливо хворих і людей похилого віку. Ваша молитва і жертва, яку складаєте в стражданні, – це ваша важлива справа в Церкві.

Великий Піст, який ми розпочинаємо, – це час звернутися до Бога усім своїм серцем. Заохочую вас до участі в реколекціях, в Богослужіннях, молебнях про муки і страждання Господа, до щирої сповіді, щоб ніхто не залишився за межею Божого милосердя і поза сферою таємниці пресвятої присутності нашого Господа в Євхаристії. Тоді пошириться поле надії – проясняться наші обличчя і вигостриться зір серця.

Христу, який є Господом часу, і заступництву Його Скорботної Матері, Покровительки священиків, доручаю це великопісне завдання, довіряю теперішнє і майбутнє нашої дієцезіальної Церкви, яка поділяє людські надії і болі, щоб Божа доброта осяяла нас радістю Воскресіння. Хочу нагадати, слова з Одкровення св. Йоана, які я обрав як девіз мого єпископського служіння: «Всі проти Агнця воюватимуть, і Агнець переможе їх, бо Він – Владика над владиками і Цар над царями і ті, що з Ним, вони покликані і вибрані і вірні» (Одкр 17,14). Покликання і вибрання – це благодать і Божий дар; вірність Богові має бути нашою відповіддю.

Ювілейну Святу Месу відправлю 24 лютого 2007 р. в конкатедральному храмі в Запоріжжі о 12.00 годині. У неділю 25 лютого прошу відправити Святу Месу в храмах і каплицях у намірі всіх нас, священиків, які працюють в дієцезії.

 З молитвою і благословенням

? Станіслав Падевський

єпископ Харківсько-Запорізький
 

Новини:  ... Радіо Полонія http://www.polskieradio.pl/zagranica/ •  Новини Redtram http://pl.redtram.com/ ...

Польські сторінки в Інтернет: ... Глобальний пошук www.google.pl/  •   Віртуальна Польща www.wp.pl/  •  Інтернет-портал http://www.onet.pl/  •  Віртуальна подорож Польщею www.4uth.gov.ua/proects/poland   •   Полонія у світі www.wspolnota-polska.org.pl/   •   Про Польщу www.polska.ru/  •  Українсько-польський інформаційний проект ProEuropa.info •  Католицькі свята  ... •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  •  • •  •  •  •  •  •  •  •  • 

Дома Польські у світі: ... Polish Canadian Cultural Centre  •   Dom Polski w Goeteborgu  •  Dompolski Polish Home Clubhouse   •  Stowarzyszenie Dom PolskiI, Bielsko-BIAŁA

Офіційні сторінки

• Посольство
  Республіки Польща в Україні

• Генеральне консульство Республіки Польща в Харкові

• Посольство України в Республіці Польща

Контакти

E-mail: dompolski@ukr.net

E-mail: dompolski.org.ua@mail.ru